Чи замислювалися ми коли-небудь, чому з такою особливою пошаною покладаємо квіти до підніжжя пам’ятника Невідомому солдату, тим людям, які врятували землю, не залишивши свого сліду на ній?! Щиро переконана: безіменний подвиг – найвищий!
9 Травня по всій Україні вкриваються весняними квітами й величні пам’ятники, й скромні обеліски. У такий день по-особливому щемить серце, хочеться від усієї душі подякувати сивочолим захисникам за велике щастя жити на Землі! Ось вирішила написати листа-подяку невідомому ветеранові, а водночас – усім захисникам Вітчизни.
Шановний сивочолий ветеране! Ваші груди – в орденах та медалях, скроні давно припорошені сивиною. Ви – завжди почесний гість у нашім домі. Хочу вам похвалитися: у мене – чудові батьки, я добре навчаюся. Але розумію: усе це за¬вдяки тому, що живу в мирний час. Звертаюся зі словами вдячності за Вашу мужність і героїзм. Спасибі Вам від усього мого покоління за наше щасливе дитинство й юність, за вільну землю, змогу бачити безмежне нічне небо й світанкові роси… Ми, Ваші нащадки, низько схиляємо голови й ушановуємо імена тих, чиє життя обірвалося в запеклім бою. З гідністю запевняю: ніколи не зітреться в пам’яті велич народного подвигу. Ви йшли в атаки не ради нагород. Уклонися, моя Україно, тим людям, величним і скромним, які своїми самовідданими вчинками і палким серцем урятували тебе від згуби.
Ми – не діти війни, а тому не знаємо страшних лихоліть, хіба що дізналися з історії чи книжок. Але пам’ять про Вас, ветеранів, у наших душах житиме вічно!
Я – маленька частинка свого великого народу. Іменем пам’яті з роду до роду даю клятву: збережемо мир!..

Руслана Заболотна,
учениця 9 класу Жабокрицької ЗОШ І-ІІІ ст.

Схожих публікацій немає.